Дніпра пологий берег пляжний;
Ділянки дач злилися з лісом;
Не чути траси гул протяжний,-
П'янкий контакт природи з містом;
Квітучий край садів пахучих
До себе вабить та чарує,
Весь рід комах та бджіл співучих
Гуде й так старанно працює;
Уроки співу викладає
«Професор» соловей в лісочку
Та ястріб в небі все кружляє,
З курчатами примітив квочку;
Обіднє сонце пригріває;
Давно всі дачники в роботі;
Йде кум під «мухою» й співає,
Танцює вальс цигарка в роті;
Кричить насмішливо здалеку:
“Привіт тобі й «солодким мухам»!
Ти що копаєш там у спеку?
Не бомбосховище старухам?
Я тут припас на нас спиртного
Й до тебе вечірком загляну,
Ти приготуй чогось смачного,
Бо я спішу до свого «стану».”
Не встиг промовити я й слова,
Що тут на ніч не зостаюся,
Вже спів згасав,що чорноброва
Душі спокусниця Маруся.
Брав сміх від того порівняння,
Що бджоли- це «солодкі мухи»,
Змягчивши біль мого страждання,
Що наробив ведмідь розрухи;
Рибалки бачили під вечір,
Як вулик він приніс на річку,
Втопив його по самі плечі,
А потім,розломив ,як свічку.
Із рам поїв медові соти,
А як закінчив в ліс подався;
Не лиш мені завдав хлопоти…
І звідки він на горе взявся?
Чи з цирку втік,чи від циганів?
Спіймать чи вбити неможливо;
Яких не ставили капканів,
А він обходить їх щасливо.
Можливо яму цю під погріб
Гарненько так замаскувати?
В мисливців є такий же спосіб
Ведмедя-лихача спіймати!?
З синами в балку землю вивіз;
Гіллям й брезентом все прикрили,
Травою притрусили вид весь
Й на вулик,в миску,мед налили.
Одна дорога взяти вулик,-
Ступати тільки через яму!
Що має кум зайти,-забули,
Вернулись в місто з дачі прямо.
В неділю вранці кум заходить
До нас у гості,на квартиру,
Увесь блідий,очима водить,
Лишився з страху зовсім миру;
Та й розповів таку пригоду:
“Як тільки почало смеркати,
Горілку взяв й газову воду,
Прийшов до вас й почав гукати;
За вуликами щось буркочеш,
Подумав я,що ти напився,
Упав під тин та встати хочеш,
То й я побіг,не подивився,
Що перед вуликами яма
Й той буркіт звідти роздавався,
Так я влетів з розгону прямо
Й на чомусь м'ягкому катався.
Як зареве та з себе скинув;
Від жаху я в куток забився;
Ведмідь злякався й за хвилину
Щось засмерділо й він смирився,
Від «хмелю» й сліду не лишилось;
Тряслось моє безсиле тіло,
Та крепко в туалет схотілось
І в роті звучно цокотіло.
Обоє злякано тремтіли…
Ведмідь скоріш прийшов до тями,
Пошкрябся вверх,грудки летіли,
Коли дістав верхівку ями.
Даремний труд.Ведмідь втомився,
А я сидів в калач зігнутий,
Він так уважно подивився..,
Що тут робить,не міг збагнути,
А потім,різко розігнався,
Об мої плечі відштовхнувся…
На мене грунт весь осипався,
Я й з переляку матюкнувся,
Та радий був,що ще живенький,
Не розірвав ведмідь зі злості.
Чув зверху гуркіт не маленький
Як ніби трощать комусь кості,
А потім суне хтось жердину
Та прямо в груди направляє,
Ще й ніби схожий на людину,
Так нею справно управляє.
В мій розум до цих пір не входить;
Ведмідь жердину простягає,
Ричить й настирно слідом ходить,
Берись за неї,вимагає.
Щоб не пробив від злості груди,
Схватився я й наверх він витяг.
Та не глузуйте з мене,люди!
Сліди там є і в ямі віття,
Я з мосту бачив,як до річки
Ведмідь ніс вулик перед себе,
А я летів до електрички…
І реготати тут не треба.”
--------------------------
Провірить кума ми рішились,
Та виявилось,що все-правда.
Сліди ведмедя скрізь лишились,
Розбиті вулики й ограда,
Знайшлися люди-очевидці,
«Михайла»з вуликом зустріли,
Ще довго діти й молодиці
Про це зі страхом говорили.
З тих пір «Топтигін» десь подався
І більш його не зустрічали.
А кум не радий,що признався,
Бо діти вслід «Ведмідь» кричали.
----------------------------
Цей факт на висновок наводить,
Що в скрутний час і звір - людина,
А чоловік в тупік заходить
І часто робиться «звірина».
Лиш в спілці з Богом ми добрієм;
Любов проявим й до звірини,
Без Бога від злоби звірієм
І губим якості ЛЮДИНИ!
Березень 2007р.
Комментарий автора: Цю історію я почув від Миколи Котякова.
Вячеслав Радион,
Everett, WA,USA
С Тобой Господь способно сердце
Земными днями дорожить,
Ведь Ты послал душе усердье
Хоть чем-то людям послужить... e-mail автора:radvyach@yahoo.com
Прочитано 5557 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Крик души : Как страшен мир в котором мы живем - Мария Пономарева На самом деле хочу обратится ко всем. Мы живем действительно в последние дни. Это даже не так как думали апостолы, это действительно реальность, что Господь может придти не сегодня - завтра, он может даже придти в сию секунду и некоторых оторвать от экрана монитора, а не боитесь ли вы остаться здесь? Прочтем 2Тимофея 3гл.с 1 где-то по 9 стих:
«Знай же, что в последние дни наступят времена тяжкие.
Ибо люди будут самолюбивы, сребролюбивы, горды, надменны, злоречивы, родителям непокорны, неблагодарны, нечестивы, недружелюбны, непримирительны, клеветники, невоздержны, жестоки, не любящие добра, предатели, наглы, напыщенны, более сластолюбивы, нежели боголюбивы, имеющие вид благочестия, силы же его отрекшиеся. Таковых удаляйся. К сим принадлежат те, которые вкрадываются в домы и обольщают женщин, утопающих во грехах, водимых различными похотями, всегда учащихся и никогда не могущих дойти до познания истины. Как Ианний и Иамврий противились Моисею, так и сии противятся истине, люди, развращенные умом, невежды в вере. Но они не много успеют; ибо их безумие обнаружится перед всеми, как и с теми случилось.»
А теперь прочти еще раз внимательно стих 1, только ОЧЕНЬ внимательно!
Отсюда следует, что люди будут такими во время тяжкое, которое будет в ПОСЛЕДНИЕ дни! Еще раз, в какие дни? - в ПОСЛЕДНИЕ дни... И все же выбор за тобой! И сегодня Бог тебе дает свободу, Он не принуждает тебя поклонится Ему и смирится перед ним, но Он с любовью ждет. Просто ждет. Так все-таки в какую дверь ты войдешь?